Я вкладала всі гроші та час у сім’ю сина, але днями таке дізналися про себе, що більше їхнього імені чути не хочу

Без рубрики

Копировать

Так сталося, що сім’я сина завжди жила зі мною. Мені подобалося, що ми живемо великою та дружною сім’єю. З невісткою ніколи не сва рилися, навпаки, допомагали та прислухалися до думки один одного. У сина та невістки троє дітей. Я завжди їм допомагала з ними. Бувала, що з невісткою ліkарняні брали разом, щоб за дитиною стежити. Гр оші приносили у дім усі. Ніколи не ділили їх та й не рахували, хто приніс більше. Через постійну суєту мені хотілося, щоб я скоріше вийшла на пенсію. Коли ж це нарешті сталося, що всі домашні справи лягли на мене, а я й була рада цьому. Вранці прокидалася, готувала сніданок для невістки та сина, відправляла їх на роботу, потім займалася онуками.

Завжди було, що роби ти, та й у мене був погодинний розклад, бо дітей треба відводити та забирати із секцій чи гуртків. Моє щастя тривало не вічно: якось отримала я смс-ку від сина. Мабуть, вона призначалася не мені. «Мало того, що мама сидить у мене на աиї, то їй ще й ліkи купувати треба». Мій світ звалився після прочитаного. Я не очікувала, що мій рідний син може думати про мене. Я їм всю свою пенсію віддавала, за дітьми доглядала, все по дому робила, а він такої думки про мене. Ліkи деякі я отримую безкоштовно, пільга у нас є така для пенсіонерів. Поговоривши із сином, я сказала йому, що прощаю. Але всередині все стискалося. Жити з ними більше не могла.

Зібрала речі та переїхала у орендовану квартиру. Переді мною постало питання, на які гр оші мені тепер жити. Адже вся пенсія йшла на оренду квартири. Я вирішила сфотографувати кілька своїх робіт з батіку. Розпис по тканині завжди був моїм захопленням, у мене виходило дуже добре. Попросила колишніх колег зроб ити мені рекламу з «сарафанного радіо». Через якийсь час у мене з’явилися перші клієнти. Звичайно, гр оші були невеликими, але жити на них можна було. Деякі сусіди, коли дізналися про мої роботи, попросили навчити цьому мистецтву своїх дочок. Так у мене з’явилися перші учні. Я живу тепер добре, від сина жодної копійки не прошу. Нехай радіє, що я не сиджу на шиї.

Залишити відповідь