– Переїжджай до мене, – несподівано нещодавно сказала Миколі кохана. – Що тебе там тримає? Чоловік не роздумував ні хвилини. Так несподівано, почало змінюватися його життя! Але раптом у Миколи не стало мами. На поминки вони поїхали разом з Мариною. І раптом зустріли там його колишню дружину зі своїм новим чоловіком! – Якщо тобі тепер дісталася мамина квартира, може не будемо нашу ділити? Залиш нам з дочкою, – проворкувала колишня. Микола аж сів на стільчик від такої заяви

Без рубрики

Дружина від Миколи пішла так несподівано, що він і ахнути не встиг!

І не чекав, і навіть не думав, що таке колись може статися!

Виховали доньку, вона поїхала до чоловіка в Польщу.

Тільки посумував він через це, а тут ще одна новина – дружина пішла до іншого…

Микола сидів на самоті пізно ввечері на кухні і розмірковував над тим, що сталося.

Чому він не помітив нічого – ні зміни її ставлення до нього, ні її невдоволення сімейним життям, ні її образ на нього?

Хоча ні, все це він помічав іноді, але думав, що вона розуміє, як важко йому з його роботою.

А як виявилося, він став для неї на тягарем… Його треба годувати, прати йому, прасувати… Не отримуючи натомість жодної віддачі.

Так, він став тягарем… Вічно втомлений, сонний.

Ну так! Гроші просто так не даються! На своїй роботі він працбє за двох.

Йому пропонували партнера, але тоді і зарплата буде меншою. І він відмовився, вирішив, що сам подужає. Був майже подвійний оклад, плюс премія за ненормований робочий день.

Але при цьому йому доводилося мотатися по будівельних ділянках з одного кінця міста в інший, а то й за місто, на будівництво котеджів.

Службову машину йому, ясна річ, не давали. Їздить своєю старенькою і платив купу грошей за бензин.

Іноді бака тільки на два дні вистачає. А машина така стара, що сором бере. У сина сусіда, студента і то ліпша…

А поїсти! Часом їсти йому доводилося на ходу. Але їжею це назвати не можна було – якийсь фастфуд із придорожніх забігайлівок.

Зупинитися на повноцінний обід часу нема. Ближче до ночі прийде додому, наїсться щиро і ситий іде спати. Так і нажив собі всякого зі здоровʼям…

З ранку о шостій у нього підйом. Недосипає, зрозуміло ж. Дружина ще в ліжку лежить, тому знову сухом’ятка, у кращому випадку з чашкою розчинної кави на ходу. І вперед, до праці!

Відпочивати теж особливо було ніколи. Микола чекав на вихідний, як на манну небесну, а тут то трубу треба ремонтувати на ділянці, то понаднормова робота з підготовки об’єкта до здачі, то котлован, викопаний під фундамент, поповз.

Тож про відпочинок можна забути.

Дружина в сльози, а він збирається похапцем, незадоволений, і бігцем туди, де без нього ніяк!

З друзями Микола не зустрічався місяцями, тільки на свята іноді, та й то з телефоном в руці. А раптом щось на роботі!

Читати книги, дивитися кіно хоча б по телевізору було ніколи. Займатися здоров’ям – ходити у спортзал, в басейн – це взагалі з фантастика була якась.

Отак і живе без відпочинку, захоплень, інтересів…

Жодного саморозвитку, особистісного зростання, адаптації до суспільства.

Вимотаний, постійно втомлений, незадоволений, і як виявляється, нікому не потрібний, окрім своїх будівництв…

Дружина пішла. Не витримала. Так а хто витримає таке? І ось сидить Микола і розмірковує:

-І заради чого це все? Заради чого я працював важко усі ці роки? Та щоб утримувати сім’ю, заробляти якісь гроші, щоб сім’ї було, на що жити нормально!

Донька одягнутися гарно любила, дружина смачно приготувати і поїсти.

Плюс ремонт у будинку, одяг, телефони для них, його коханих дівчаток…

А в залишку виявилося, що він тягар! Його постійно немає вдома, він не допомагає по господарству, та й взагалі від нього ніякого толку, як від чоловіка.

А дружина ще жінка не стара, їй кохання хочеться…

Ось і пішла до інженера якогось. Той із дев’ятої до п’ятої посидів в офісі і до неї під крильце…

А вона і наготує, і напече. І серіал разом подивляться, і друзів на чай покличуть.

А то й самі в гості то до одних, чи до інших. Не життя, а казка! А влітку на курорт!

Ні, він розумів, звичайно. Просто прикро стало, відчув себе якимось відпрацьованим, чи що.

І дочекалася ж моменту! Коли дочка поїхала, то й сама пішла. Залишайся, мовляв, невдаха, зі своєю роботою. А я пішла, маю інші горизонти.

Обдумав Микола своє життя. Засмутився вкрай. А вранці прийшов до начальства і попросив відпустку, першу за три роки.

Справжню, а не три дні за свій рахунок, як зазвичай бувало, коли сімейне свято якесь, або матуся приїде в гості.

Начальник обурився, але зглянувся, відпустку дав.

Коли Микола написав заяву, то тримав солідні відпускні і махнув у Єгипет!

Спочатку, правда, думав поміняти машину, але відклав на потім.

Спершу в Єгипет – на море! Подалі від цього міста, із цієї квартири, яку скоро все одно розмінювати доведеться.

І як правильно він зробив! У цьому єгипетському готелі на нього чекало щастя на ім’я Марина.

Вона була не з його міста, але так само одна приїхала відпочити.

Вона так само важко працювала і любила свою роботу, як і Микола.

Тільки вона дійсно отримувала задоволення займаючись цілими днями робочими питаннями, а Микола ж у роботі розчарувався.

Але зараз раптом він відчув, що потреби працювати в нього більше немає!

Утримувати нікого не потрібно, всі прилаштовані – і колишня дружина, і дочка.

І невже ж він повернеться до колишнього життя?!

Та ні за що! Ось і Марина йому те саме сказала.

-Переїжджай до мене, – несподівано заявила вона. – Що тебе там тримає? До себе тебе візьму. У нас є гарні вакансії. Робота не важка, тим більше…

І він не роздумував жодної хвилини. Так несподівано, одразу почало змінюватися його життя.

Але на шляху цих змін стала чергова перешкода. У Миколи не стало мами.

На поминки вони поїхали разом із Мариною. Туди ж приїхала і його колишня дружина зі своїм інженером.

Треба віддати їй належне – вона любила свою свекруху.

Зустрілися, обговорили квартирне питання.

-Якщо тобі тепер дісталася мамина квартира, може не будемо нашу квартиру ділити? Залиш нам з дочкою, – проворкувала колишня.

Микола аж сів на стільчик від такої заяви.

Він посидів подумав, а тоді встав махнув рукою і… погодився.

Інженер оцінив його благородний вчинок і запропонував невелику грошову компенсацію.

Але Микола і тут відмовився. Він не дрібʼязковий. А Марина має будинок біля моря…

Отак і закінчилась ця історія. Микола повернувся у своє місто. Звільнився з роботи, виписався з квартири, зібрав свої нехитрі пожитки і перебрався до Марини.

Там у нього почалося нове життя і нарешті відкрилися горизонти, про які він довгі роки навіть і не мріяв.

-Все, що не робиться, все робиться на краще, – подумав Микола, нарешті зрозумівши, що таке просте людське щастя…

Залишити відповідь