Соромився Юнак своєї мами,

бо руки в неї дуже вже старі.

“Чом грязь під нігтями не миєш ти роками?

За тебе чом чистіші шахтарі?

Чому у інших матері красиві,

доглянуті,завжди на каблуках?

Чому не пофарбуєш пасма сиві?

Чом ходиш у беретах і хустках?”

На ці слова матуся промовчала.

Пішла у спальню ,вервичку взяла,

до Господа молитися почала.

І молитвенник слізьми облила .

Юнак пішов на кухню щось поїсти.

Картоплі взяв, котлету і салат.

Хотів уже за столик тихо сісти,

бо всюди був смачнющий аромат .

Побачив свіжозварений узварчик

з торішніх сухофруктів із саду.

Відрізав тіста з яблуком окрайчик ,

узявся їсти смачно, на ходу.

Прийшов до друга іспити вивчати.

Відкрила двері мама молода .

Уміє за собою доглядати,

і зачіска красива ,і хода.

-” У вас так чисто,прибрано,охайно.

Щастить тобі,що в мами – одинак.

А я ,з братами й сестрами,звичайно,

не можу чистоту тримати так.

І мама в тебе гарна ,молодая.

Не те ,що моя … завжди в роботах.

А молиться ,немов якась святая.

До церкви ходить, не по бутіках.”

Навчались хлопці майже три години.

Втомилися і їсти хочуть щось.

Пішли рАзом до чистої кухнини.

Поїсти ж тут нічого не знайшлось.

-“На їжу мама час не витрачає .

Бо, щоб зварити – треба забруднить.

Тому і чистоту таку тримає,

бо дуже часто хоче відпочить.

Самотньо в чистоті мені живеться,

немає ,навіть, з ким заговорить.

Матуся кілька слів лиш обізветься

й на процедури знов якісь біжить.”

Юнак голодний ввечері вернувся.

А мама напекла вже пиріжків.

Побачив свіжий борщ і посміхнувся,

на кухні пахне із усіх боків.

Брати і сестри бігають по хаті .

Трудяга-мама посуд миє знов.

І зрозумів Юнак, що всі вони багаті,

бо мама віддає свою любов.

А зморщені від праці рученята

і сивина, нечесана зрання,

некрашені, безсонні оченята,

піклуються і моляться щодня.

Він підійшов до мами і ,обнявши,

те пасмо сиве ніжно поправляв.

Промовив,руки мами цілувавши :

“Простіть,що біль словами спричиняв!”

Невтомних матерів-трудяг шануймо,

молитва їхня нас оберіга.

І кожну зморшку на руках цінуймо,

Бо ким ми стали – їхня заслуга.