Пів року тому В сина Олени було весілля. Вона не спала всю ніч. Чи все готове? Чи той посуд? Чи сподобається гостям її коровай?! Нарешті вони з чоловіком приїхали в кафе. Підійшла їхня черга вітати молодят. Олена взяла коровай, сказала побажання, подарувала гроші. А потім попросила їх взяти по шматочку короваю і погодувати один одного. – Ні! – раптом почула вона голос невістки. – Я не хочу чоловікові нічого солити! Олена не знала, що й сказати. Та раптом почувся голос тамади
В Олени зібрався одружуватися син. Звісно, що це щастя! Але й клопоти…
Наречену він привозив в гості один раз, але якось дуже швидко все пройшло.
Олена тоді сказала чоловікові полагодити паркан і ґанок, поприбрала в хаті.
Тиждень все вимивала і чистила! Спеціально відпустку на роботі взяла на тиждень, спеціально постіль нову придбала, штори, накрила стіл так, як на жодне свято не накривала! Але…
Приїхали Андрій зі своєю нареченою Оксаною. Син завів дівчину в хату, усе показав, а їсти вони відмовилися – Оксана сказала, що на дієті.
Потім вони пішли погуляти по селу. А як повернулися, то заявили, що вже їдуть назад. Ночувати не лишилися…
Олена такого точно не очікувала. Але постояла, подумала і махнула рукою…
Ну, може соромилася Оксана в чужому будинку, може будинок не сподобався? Хто зна…
Олена заспокоювала себе тим, що в молодих свої справи.
Весілля гуляли у місті. Син сказав, що рідню, окрім батьків, з метою економії, не кликатимуть. Батьки та близькі друзі молодих. Ну, якщо так – значить так, молоді вирішили…
А приблизно за тиждень син попередив, що все ж таки до дому нареченого, тобто до їхнього дому, вони заїдуть – фотосесія у них недалеко.
А вже потім і в кафе всі разом поїдуть, у машинах у них буде повно місць, батьків посадять.
Ох! Відповідально! Паркан треба перефарбувати, двір до ладу привести і головне – коровай. Традиція є традиція.
З двором та парканом розібралися заздалегідь. Чоловік у Олени, хоч і буркун був, але тут теж перейнявся важливістю майбутнього заходу і все зробив.
До випічки короваю Олена приступила в четвер. А до цього купила сім різних кульків борошна. Баба Євгенія сказала, що треба з семи мішків борошно на коровай брати. Олена постаралася…
За всіма канонами коровайної справи, вона в цей день чисто вимилася, на чоловіка не бурчала.
Наспівувала веселі пісні і дотримувалася традиційного рецепту. Довелося повозитися. Дуже хотілося, щоб коровай був на славу.
Крізь скло пічки Олена бачила, що коровай піднімається добре.
Але ось невдача – тріснув він прямо посередині. Прикмета погана. І переробляти вже ні часу, ні сили не було…
Олена вигадала, як майстерно прикрасити випічку так, щоб і помітно тріщину не було. Знову поралася години зо три. Ліпила прикраси, запікала – не подобалося, починала заново.
І ось нарешті результат її задовольнив. Коровай був, як із найкращих картинок кулінарних журналів. Посередині красувалася їстівна плетена солоночка. Не налюбуєшся! Навіть чоловік, завжди такий стриманий, похвалив її.
Новий рушник уже був приготований.
Нарешті, настав день весілля, довге хвилююче очікування добігло кінця. Діти сказали, що будуть о третій години дня.
Олена не спала вночі. Чи все готове? Чи все сподобається гостям і молодій синовій дружині? Чи той посуд? Чи хороша скатертина або може іншу постелити? Олена не могла визначитись і купила дві.
Ранок пройшов у дріб’язковій метушні. У перукарні навіть помітили неймовірне хвилювання Олени і почали заспокоювати. Ну, і зачіска була гарна.
До першої години вже все було готове. Олена з чоловіком сиділи у найкращих вбраннях. Ось уже друга година, ось третя, ось уже й п’ята пішла. А молодих немає. Батько зателефонував, але слухавку син не взяв.
А через пів години зателефонував сам і сказав, що заїхати вони не встигли, фотосесія затягнулася, сказав приїжджати самим у кафе.
Поки дочекалися таксі, поки доїхали. Зустріти на порозі кафе з короваєм теж запізнилися. Поставили коровай убік і домовилися з тамадою, що він, коли слово батькам дасть, врахує і церемонію з короваєм.
Народу було не так уже й мало. Здебільшого молодь. Ну, і близька рідня нареченої.
Нарешті, їхня черга вітати прийшла. Олена взяла коровай, молодята вийшли з-за столу. Олена сказала заготовлені побажання, вони подарували гарний грошовий подарунок.
А потім Олена за традицією попросила взяти шматочок короваю і погодувати один одного.
-Ні! – почула вона раптом у відповідь. – Я не хочу майбутньому чоловікові нічого солити. Погана традиція, пережиток якийсь, вибачте мені!
Олена не знала, що й сказати. Вона стояла й мовчала. Такого вона точно не очікувала. Та раптом почувся голос тамади.
-Так! У житті сімейному солі і так багато. Ну що ж! Відломити і посолити хліб і з’їсти свій шматок. Я знаю, коровай пекла мама нареченого, старалася.
-Я це їсти не буду, мучне – це погано! Якщо хочете, відламаю, – відповіла невістка, взяла шматок і поклала його назад на тацю.
-Нічого, я два шматки з’їм, – виручив син.
І справді, відламав один шматочок, вмочив у сіль, з’їв, а потім з’їв і шматочок, відламаний молодою дружиною. Гості зааплодували…
Олена ніяк не очікувала такого. Вона повернулася на місце, але їй було якось недобре.
Весільна веселість йшла своєю чергою. Гості веселилися, наречена веселилася у танцювальному колі.
Хотілося в повітря. Незабаром вони вийшли. За ними вийшов син.
-Мамо, ти не ображайся на Оксану. Вона хороша, просто у неї принципи, розумієш. Принципово не любить мучне, принципово не любить компромісів і завжди говорить тільки те, що думає.
-Та, все добре, синку. Не хвилюйся. Аби тебе любила, аби родина ваша була міцна. А весілля, яке чудове! Нам дуже подобається, зараз повернемось.
Олена з чоловіком були до кінця весільної урочистості. Олена, після безсонної ночі, втомилася дуже, але трималася, брала участь у процесі.
За весь час весілля, крім того моменту, коли попросив фотограф, невістка до неї не підійшла жодного разу, не сказала жодного слова. Вона багато спілкувалася зі своїми батьками, з друзями, але до них із чоловіком не підійшла.
Батьки її були зайняті своєю ріднею і особливої уваги на сватів не звертали.
І коли Олена з чоловіком попрощалися, ніхто начебто й не помітив. Тільки син трохи провів…
Олена з чоловіком стояли в очікуванні таксі і мовчали. За довгі роки життя вони звикли і без слів читати думки одне одного.
Обом якось зовсім не так уявлялося весілля єдиного сина. Обоє не могли зрозуміти, що не так?
Обоє думали – та й добре, аби все у нього склалося, аби він був щасливий…
І тільки Олена ще раптом згадала про випічку короваю і подумала – аби тріщина на ньому не була пророчою…