МАМО, ПРИЙДИ ДО МЕНЕ НА МОГИЛУ.

Мамо.

Прийди до мене на могилу.

Хоч свічечку постав

За Упокій.

Маленьким ти мене

не долюбила.

Я не почув від тебе:

– Синку, мій.

Мамо, прийди.

І обійми світлину

Я так сумую, рідна,

за тобою.

Не знаєш, певно, що

твій син загинув

Не прийшла прощатися зі мною..

У інших мами на

могилах плачуть..

Твоєї ласки з малих

літ чекав.

Прийди, матусю, все

тобі пробачу,

хоч зла на тебе я ніколи не тримав.

Могила Ванічки..

Між квітів спочиває..

Приходять друзі розмовляють з ним.

Він свою маму, кожен день чекає, яка його покинула малим.

Всього, чотири роки хлопчик мав. Забула мама і зреклася сина.

Не жив тоді, а якось виживав, хоч був Ванюша зовсім ще дитина.

В лісі гриби і ягоди збирав. Навчився дуже рано працювати. Меншого братика ще біля себе мав. Його потрібно було годувати..

Всяке було.

Жорстоким він не став..

Не звик просити, або нарікати. Навіть дитячих іграшок не мав, але чужого не посмів він взяти.

Забрали в інтернат.

Не міг там жити..

Назад вернувся, брата залишИв. Люди допомогли в училище вступати. Сам досягти чогось в життя хотів..

Поганих звичок

Ванюша не мав.

Ріс добрим, щирим, чесним справедливим.

Боксом цікавився. Футбол ганяв.

Завжди усміхався,

був вродливий…

Маму любив.

Якою б не була.

Надіявся, вона його згадає. Ніколи не

тримав на неї зла.

Та в цьому світі дива

не буває.

В Італію тітка його забрала. Побачив світ, там жив і працював.

Життя для Вані кращим стало, бо руки золоті до всього мав.

Вернувся в Україну відслужити. Тоді, контракт до війська підписав. Просили його цього не робити. Дорослим був, робив усе, як знав .

Війна.

Чернігів стали захищати, коли посунуло на нас московське зло.

Були у хлопців тільки автомати, багато, в перші дні багато полягло..

Не відійшли

На смерть стояли.

Не мали права хлопці відступати. Осколки в шию Ванюші попали..

Довго не могли його забрати.

Поховали рідні, як

Героя, який загинув

на клятій війні. Мати

не прощалася з тобою.

Не ридала на чорній труні.

Рідні плачуть.

Вона не згадає.

Не ставить свічечку

За Упокій. Ваня її на цвинтарі чекає.

Почути.

– Ти пробач, синочку мій.

Слава Герою!!!

автор Соломія Українець