Раніше я тішилась, що син собі таку дружину знайшов. Діана добра, тиха і головне – надзвичайно ґаздовита. Сама у квартирі ремонт зробила, все продумала. В неї завжди такий затишок і спокій. Щодня готує смачненьке, все свіже, якісь страви вишукує. 

Саме тому я охоче до них в гості приходила. Рік тому Діана народила. Тепер в мене є чудовий онук. А радість тривала не довго – сина мобілізували. І відтоді мене вже й ніхто не запрошує. Навіть навпаки часом Діана натякає, щоб я не приходила. Це так неприємно. Саме тому я вже й не питаю, просто їду до неї.

Та те, що сталось нещодавно – все змінило. Якось я вирішила завітати до невістки. Приїхала, а Діана, побачивши мене, скривилась. Сіла я за стіл, думала, що зараз щось мені запропонує, а вона робить свої справи, наче мене взагалі вдома нема. Я встала, почала видивлятись, чи є щось смачненьке, подумала, що може чай заварю. І тут невістка вибухнула:

 – А що ви вишукуєте? Хіба нормально в чужій хаті по полицях лазити?

 – А я що чужа? Просто гостям треба щось пропонувати, а ви зовсім не зважаєте на мою присутність.

 – Беріть те, що ви принесли!

 – А я нічого не принесла.

 – І не соромно щоразу з порожніми руками приходити? Хоч раз би нам вечерю приготували! Все, терпець мені увірвався! Хочете – робіть собі бутерброди, самотужки. Більше нічого не буде.

Я стояла принижена і все думала, якби син був – ніколи б не дозволив, щоб так з його матір’ю спілкувалися. Ідучи додому я вирішила все ж висловити, що думаю про цю ситуацію.

 – Знаєш що, ти молода, а я старша. Світ не бачив, щоб так до свекрухи ставилися! Я достатньо в цьому житті зробила. Сина виростила, допомагала йому, годувала. Чи не час повертати цей борг?

 – Всі мами допомагають дітям, а ви лише ходите сюди, або поїсти і на харчах заощадити! 

– Все, ноги моєї в вашому домі не буде. Єдине що, бажаю, щоб колись і ти таку дяку від своєї дитини відчула.

Відтоді я невістки й онука бачила. Дзвонила мені сваха і щось намагалась пояснити.

 – Діані вкрай важко зараз, її можна зрозуміти!

 – А я так не вважаю! Повага до батьків – це найперше, що має бути.

– Дивись, щоб ти так сама на старості не залишилась. 

Не знаю я, як бути. Провини своєї в цій ситуації не бачу й не визнаватиму її. Що ви мені порадите?