80 окрема десантно-штурмова бригада ДШВ ЗСУ

“Ми несли загиблого побратима на руках два кілометри. Я досі в крові”: сповідь бійця десантно-штурмової роти.

Сповідь дуже часто подібна до психологічно-терапевтичного сеансу, коли життєво необхідно комусь виговоритися. Подеколи інтерв’ю з бійцями нічим не відрізняється від сповіді…

Ми приїхали до “Бороди” зранку – за годину після його повернення з позиції в Кліщіївці. Побачили чоловіка в формі з плямами крові та руками, у які в’їлася земля. Він стає в оборону на бойових позиціях під Бахмутом, часто заводить групи на передній край та евакуює звідти загиблих і поранених побратимів.

Подаємо історію “Бороди” від його імені:

“Я згадую вчорашню ніч… Ми несли загиблого побратима на руках два кілометри. У мене досі руки в крові, я ще не мився, бо тільки з позиції. Штани також в крові. Я пішов по “трьохсотого”, доходжу, а він – “200”… Було тяжко дивитися на нього та виносити під постійними обстрілами. Скид скоріш за все був, там не розбереш. Бувало таке, що з трьох сторін по тобі “сиплять”!

Сідаєш в окоп і молишся Богу, щоб залишитися живим. За вчорашній вечір був один загиблий та один поранений. Пораненому я надав допомогу та був щасливий, що він сам йде! Його “затрьохсотило” – діра в грудях. Я наклеяв йому оклюзійну наліпку, – і він йшов два кілометри на власних ногах!

У “Бороди” тремтить голос. Він вибачається за сльози… Ми з журналістом в один голос відповідаємо: “Та все добре, ну ви що!” Медійник дружньо торкається плеча українського оборонця.
Я відходжу, щоб сховати свої сльози.

“Борода” за мить опановує себе й продовжує розповідати:

“Не передати словами, що відбувається на передньому краї. Треба побути там і відчути на собі.

На картинці воно виглядає не так. Важко говорити, яка дорога туди й назад. Коли вертаєшся з позиції, по тобі всю дорогу “стелять” снарядами. Це страшно. Якби ви побачили, що залишилося з тої Кліщіївки… Ландшафт змінюється кожного виходу! Вони вираховують приблизно, де ми знаходимось, і нищать під нуль весь квадрат. Стріляють з усього, що мають.

Там дуже тяжко, але нічого – ми стоїмо! Стоїмо, бо треба. Бог дає життя, значить треба йти і боротися. Я не бачу іншого варіанту. Якщо ти сховаєшся тут, вони прийдуть і тебе знайдуть. У такому разі вони розбомблять все, як це сталося з Ірпенем, Маріуполем, Бахмутом, Авдіївкою… Якщо ми не будемо тут тримати оборону, то в наших домах буде те, що твориться у Кліщіївці. Якщо ми не будемо давати відсіч, ви не будете тут так спокійно сидіти й курити. Росіяни не розуміють, що ми своє не віддамо й ніколи не дозволимо, щоб над нашими знущалися. Мені доводилося спілкуватися з полоненим з Сибіру. Я його питаю: “Що ти тут робиш?” Він каже, що не знає. Як це не знає, якщо стоїть переді мною зі зброєю в руках? Росіяни – не люди. Ми “поклали” 10 росіян, а за ними – ще лізуть. Ми і цих поклали, за ними ще йдуть… Чого ви йдете сюди? Вертайтесь назад! Уявіть, ви засіяли свій город, все добре сходить, а хтось прийшов і почав усе перекопувати, бо захотів у вас шматок землі відібрати! Ви будете просто на це дивитися? Ви візьмете сапу, стукнете його по лобі й скажете: “Ти на моїй ділянці, навіщо ти сюди прийшов?” Ми січем росіян! Нас менше, але ми даємо опір! Росіяни нас зачепили, отримали піз*юлєй та отримують до цих пір. І будуть їх отримувати, доки ми будемо живі.

Хочу, щоб Бог давав нам сил. Бажаю, щоб молитви наших рідних були почуті. Я вже своєї мами та дітей не бачив майже два роки. 24 лютого почалася війна, а 7 березня я вже приїхав в Україну з Польщі. Ріс у багатодітній родині. Виховувала мама. Дякую Богу за кожен прожитий мамою день. І буду дякувати Богу, скільки вона буде жити і скільки буде битися моє серце. Інколи я виїжджаю на позицію та не говорю їй про це. Повертаюсь назад, а вона мені пише: “Сину, ти де, що ти пропав?” Я їй пишу: “Повернувся з позиції”. Вона дзвонить та плаче в трубку зі словами: “Я молилася…”. І я сидів на позиції молився. Тяжко це витримати, коли двоє діб сидиш на позиції та по тобі безперервний обстріл. Реально без перестанку!

Наступала відносна тиша, тільки коли вони сідали поїсти. По нас “лягало” збоку, земля в окоп засипалась. Нас вчасно зняли з тої позиції, бо за два дні був прямий “приліт” в окоп. Це друга лінія. Уявіть, що робилося на передовій позиції…

Проте ми стоїмо і будемо стояти. Зима буде важкою, але треба ворогів вигнати з нашої землі. Ми виженемо їх. Ми переможемо”.

ДШВ – Завжди Перші!Слава Україні!
Служба зв’язків з громадськістю 80-ї окремої десантно-штурмової бригади ДШВ ЗС України
#десант #airborne #сухопутнівійська #повітрянісили #морськапіхота #військовоморськісили #силиспеціальнихоперацій #ссо #війна #війнавукраїні #warinukraine